Ігор знайшов союзників, а Володимир Ігорович – дружину, якою стала дочка половецького хана Кончака. В цей час дружина Ігоря, та сама Ярославна, лірично ридала на березі Дніпра, оплакуючи чоловіка та сина, яких, мабуть, вважала загиблими. Ця сцена вважається вершиною поетичної творчості невідомого автора «Слова».
У "Плачі Ярославни" Ярославна (Єфросинья Ярославна — дружина князя Ігоря Святославича) сумує за Ігорем, що потрапив у полон і про загиблих російських воїнів. Ярославна звертається до сил природи з проханням допомогти полоненому князю Ігореві. "Плач Ярославни" не виділено назвою або розділом у тексті "Слова про похід Ігорів» .
«Плач Ярославниніби повертає нас до дійсності після ліричного відступу автора, в якому він згадує перших російських князів та їх численні походи на ворогів Русі та протиставляє їх сучасним йому подіям.