У Чехословаччині саме етнічні (а точніше конфлікт національних еліт, а не населення — згідно з опитуванням), а не суто економічні, причини призвели до розпаду держави. Міжетнічні проблеми (у незрівнянно менших масштабах, ніж у СРСР) дестабілізували економічну ситуацію у країні й сприяли її розпаду.
Незабаром після підписання Мюнхенської угоди 2 листопада 1938 року відбувся Перший Віденський арбітраж, який відокремлював Чехословаччини на користь Угорщини території на півдні Словаччини та півдні Підкарпатської Русі, а на користь Польщі ряд територій на півночі.
10 років тому припинила своє існування Чехословацька федеративна республіка, а народи Чехії та Словаччини обрали шлях самостійного розвитку. Розпад Чехословаччини 1992 року увійде в історію як приклад мирного поділу держави без кровопролиття, міжнаціональних конфліктів та міжнародної напруженості.
У березні 1939 року Гітлер ввів війська до Чехії та Моравії. Припинила своє існування Чехословаччина, вже у 1938 році урізана на користь Німеччини, Польщі та Угорщини. 14 березня Словаччина оголосила про свою незалежність, але фактично опинилася під контролем Третього рейху.