До 300-річчя будинку Романових купець випустив ласощі, кожну з яких запакував у скриню із замочком. А пізніше на його фабриці зробили пряник із зображенням карти Тули.. До друкарських пряників майстри випікали маленькі, круглі, з начинкою, але без візерунків жамки.
Називали ці ласощі «медовим хлібом» і готували з житнього борошна з ягідним соком та великою кількістю меду. Деякі господині на свій смак додавали в тісто ароматні трави і коріння, а коли в XII-XIII століттях на Русь завезли східні прянощі – почали додавати і їх. Так і сталося саме слово «пряник».
У XIX столітті Тулі з'явилися майстри, які винаходили рецепти пряників і знали всі тонкощі у їхньому приготуванні. Серед майстрів пряничної справи були брати Гречихини, М. Білолипецький та П. Козлов.
Їх начебто надрукували на поверхні пряничного тіста, тому і пряники називали друкованими. В музеї пряника, в Тулі, виставлені дошки – форми: "Пряник їсти добрим людям на здоров'я та честь", "Милості просимо нашої хліба-солі", "Від милого подарунок дорожчий за золото" і т.д.