Православна Церква вважає, що встановлення в ногах чи у голови – це чистий приклад прояву традицій того місця, де жила і була похована людина. Якщо у його місті чи селищі ставили хрести, а потім і стели у ногах – то цієї традиції слід дотримуватися.
«Коли ховають людину, то в могилу небіжчика опускають головою на захід. На цвинтарі священик молиться, повернувшись на схід, бо саме звідти буде пришестя Бога. Від хреста обличчям не відвертаються, тому пам'ятник і повинні ставити біля ніг».
Встановлення пам'ятника в ногах не вважається церковним законом і відноситься, швидше, до релігійних традицій, дотримуватися яких необов'язково. Однак у більшості випадків його ставлять саме біля підніжжя, щоб конструкція була звернена до обличчя померлого.
Після одного року грунт на місці поховання набуває необхідної щільності під впливом дощів, снігу, що тане, і низьких температур. Якщо поспішити, то постамент може перекоситися в сезон дощів або танення снігу, коли ґрунт спучується під впливом великої кількості вологи.